Cьогодні 14 лютого 2013 року, день святого Валентина. Вчора відчула незрозумілий потяг зайти на твій сайт, так ніби щось зумисно заставило це зробити. Переглянула всі сторінки, прочитала все, що я колись тобі писала. Зрозуміла, що я змінилась, щось в мені «зламалось», так ніби вмерла частинка мене. І справа, сонце, не тільки в тому, що сталось між нами, це щось інше. Пам’ятаєш, як я колись складала наш календар, і майже всі дати, відмічені мною, мали тільки хороший і позитивний підтекст. Якби мені довелось знову складати його, то тепер ці дати були б розбавлені дещо чорним кольором. Найбільш «чорною» датою для мене стало 11 лютого 2012 року, коли я отримала твого доленосного листа. Чому доленосного? Бо саме в ньому ти зробив вибір як жити далі і як будувати своє майбутнє, тільки для мене, на жаль, там місця вже не було.  Я не знаю для чого знову пишу на цей сайт, можливо тому, що не надіюсь, що ти це прочитаєш. Але я знаю і просто відчуваю, що ти не забув мене, що ти все ще думаєш про мене, про нас. Напевно ця впевненість через мою схожість з тобою, схожість душевну, і якщо я згадую тебе, то ти пам’ятаєш про мене також.Я щаслива від того, що в моєму житті була справжня любов і знаю, що вона буде в мене єдиною. Ні, я не збираюсь йти в монастир, просто якщо мене колись хтось запитає чи зможу я любити його так, як любила тебе, я відповім чесно, що ні… Бо як і люди, любов народжується лише раз, і так само як і люди, вона буває в кожного різною. І немає значення, як довго живе любов – все життя чи лише мить. Головне, що вона є, вона справжня, вона існує і це не вигадки психологів, хіміків чи інших спеціалістів, що намагаються докопатись до її суті. Та як і люди, любов вмирає лише раз, і так само як і люди – по-різному…  Знайшла цю картинку і одразу згадала як ми колись з тобою мріяли про те, як разом будемо зустрічати старість. Ти пам’ятаєш ці мрії? Я буду поратись в саду з квітами, а ти майструвати моделі літаків. Ти пам’ятаєш про це? Так мило і сумно… З квітами я однозначно буду бавитись і навіть знаю де. Можливо і ти зробиш не одну модель літака. Від мрій не потрібно відмовлятись, навіть якщо життя вносить в них певні корективи. Деяким нашим мріям судилося збуватися, можливо не так, як ми того прагнули, але б то було забагато щастя – щоб все було саме так, як ми того хочемо. Знаєш, а я рідко бачу на вулицях літні пари, які тримаються за руки і дивляться один на одного і не помічають ні зморшок, ні немочі іншого. Не думаю, що це через те, що любов прожила лише три роки, думаю, що це через наш менталітет, через наше «правильне» виховання. Я, наприклад, би також подумала, дивлячись на стареньких голубків – диваки, в них не все в порядку з головою. Але в душі я б їм щиро позаздрила і подумала, що їхня любов живе вічно…
|
