Пам’ятаєш це місце? Я завжди, коли проходжу повз нього, сама до себе посміхаюсь. Це сталось тут якраз в жовтні минулого року, але спогади досить чіткі та емоційні. Такі як ми, тут бувають часто, навіть опале листя не в змозі приховати сліди коліс. Мені в дитинстві завжди подобалось збирати букети з опалого листя, але найбільше я вибирала листки саме такого пурпурного кольору. Вони мені здавались особливими, не такими як решта. І для мене, малої, було великою таємницею, чому вони не жовтіють, як всі листки, а залишаються такими привабливими. Я придумувала, що це через їхню кров. І хоча тепер я трошки знаю біологію, маю поняття про пігменти та все одно хочеться думати, що тут не обійшлось без містики і вони - особливі…Моросить дощик, погода – істинно осіння. Але мені це не заважає гуляти парком, в якому зовсім не має людей, тому що дощ – це моя стихія. І тепер я знаю і розумію свою прив’язаність до всього, що має відношення до води. На поверхні річки розпливаються кола від дощових капель, їх стає все більше і більше, пропливають кораблики з опалого листя. Так спокійно і затишно…А ось і твої «улюблені» чорнобривці. Це дійсно осінні квіти, бо вони цвітуть майже до морозів. Скажи, а в Канаді є такі квіти? В них досить незабутній терпкий аромат і це в мене також викликає асоціацію з осінню.Пам’ятаєш, я тобі розповідала про ці дерев’яні фігури? Тепер ти можеш сам побачити як на них дружно «посходили» гриби. Вони ростуть в різних місцях, деякі виростають такими великими, що самі і відвалюються. Ніхто їх не збирає, значить вони – отруйні. Але все одно красиві. І так напевно є в природі, їстівні гриби не мають яскравого забарвлення, різних крапочок, рюшечок, бо потрібно ховатись від полювальників за ними…А це наша місцева пам’ятка – своєрідний пам’ятник серцю. Сердець тут є багато, різних форм і видів, є навіть стрілочки, які часом пробивають наші серця. На вигляд дуже красиво, але місцеві романтики вже встигли залишити тут пам’ять про себе. Якби були одні колодочки, це ще півбіди, але ось для чого малювати тут слова признання коректором, хіба від цього почуття стануть вічними? До того ж слова любові краще казати пошепки або читати їх в очах іншого… А ось і наше «пристанище», впізнаєш? Ти бував тут за будь-якої пори року, а одного разу поділився цим місцем зі мною. Потім ми часто бували тут вдвох, заїжджали навіть на пару хвилинок. Тепер я тут буваю лише одна, але мої думки завжди про нас, про тебе. Ти тепер можеш сказати, що Онтаріо – це твій новий Босфор? Я довго дивилась на воду, все згадувала, думала, мріяла. З цього берега виднівся Дальній пляж, ще одне наше «місце». Правда, було пасмурно і його було видно не чітко. Та зате я чітко пам’ятала пристань, де ми любили стояти, цілуватись і дивитись на воду, осінній ліс, яким ми гуляли аж до трампліна, гриби, які знайшли, вертаючись до машини і ще багато-багато всього хорошого і приємного. Жичковський, по мірках людського життя, ми були з тобою тоді разом так мало, але в мене в пам’яті цей час викликає набагато більше спогадів, ніж всі мої попередні роки… Я тебе дуже люблю… Твоя осіння Юдіна
|
