Як давно це було - 59075 Северодвинск (Архангельская область) 1988 – 1989… Але все одно цей час залишив свій слід в твоєму житті. Що дала тобі служба на флоті, як вона тебе змінила? Я можу про таке тільки здогадуватись, бо я ніколи нікого не проводжала і не чекала з армії, я не могла прослідкувати такі зміни - служити йде пацан, а приходить майже мужчина. Та думаю, що це свого роду як один з класів школи життя, в якому приходить життєве загартування, визначаються певні пріоритети, відбувається самопізнання. Тут залишаєшся сам на сам з собою, з власними силами, з своєю совістю і розраховувати можеш тільки на себе. Ти мріяв про авіацію, тобі подобалась служба на флоті, але в житті все вийшло по-іншому. І я рада, що небо і море не забрали тебе в мене, бо тоді все склалось зовсім не так, але це вже була б зовсім інша історія…

Мене завжди цікавить все те, що стосується тебе і має відношення до тебе. Тому я вирішила хоч віртуально побувати там, де служив ти, подивитись як виглядає море в районі Сєвєродвінська, саме місто, а також твоя військова частина 59075. Шкода, що я не знаю на якій субмарині ти проходив службу, а то б побачила і як вона виглядає. Це ще до сих пір засекречена інформація? Хоча ти давав клятву нерозголошення таємниць країни, якої вже взагалі не існує.

Почнемо з міста Сєвєродвінська. Мені воно здалось похмурим і холодним, та й тут немає нічого дивного, адже це – північ. Хоча в ньому є своя особливість і одразу розумієш, що це місто зовсім молоде: немає старовинних споруд, храмів, затишних вуличок, ніякої архітектури минулого, всюди сучасні багатоповерхівки, рівні лінії вулиць і будинки схожі між собою як близнята. Відчувається, що поряд море – це і акваторія порту, і доки, і баштові крани, і кораблі на рейді. І напевно на вулицях Сєвєродвінська завжди можна зустріти моряків.

Біле море… В дитинстві я думала, що воно носить таку назву через те, що на його хвилях плавають крижини, айсберги, воно холодне, покрите льодом, тому і біле. Але дивлячись на фото, хочеться назвати його Чорним, бо воно суворе, неприступне і якесь … зовсім чуже. Але море потрібно відчути, інакше ти його не зрозумієш, а воно тебе не прийме. А які емоції воно викликало у тебе? Давало відчуття свободи, його безкрайність заворожувала, ти відчував якусь владу на стихією? Жичковський, а можливо звідси твоя тяга до води, саме біля неї тобі краще роздумувати, планувати, просто мріяти…

Моря бувають різними… Навіть одне і те саме може сприйматися по-різному. Воно по-одному виглядає з берега пляжу, по-іншому – з палуби корабля. І напевно зовсім інакше з мостика (я не знаю як правильно називається ця штука, але ти зрозумів про що я) підводного човна. Знаєш, прочитала таку цікаву фразу «З морем не можна лукавити. До нього не підлестишся. Це на березі вчаться усім цим капостям, а в океані потрібно мати сміливу душу і чисту совість». Тобі, як колишньому моряку, звичайно видніше. Але і я розумію, що якщо йдеш в плавання надовго, приходиться жити в обмеженому просторі з різними людьми і саме тут вони якнайповніше проявляють свою суть, відкриваються усі грані їхньої душі – позитивні і негативні. Тому кожний похід в море –це своєрідний екзамен на витривалість, на дружбу, на чесність перед собою.

Військова частина 59075. Я хотіла, щоб ти побачив як живуть і служать сучасні моряки, призову 2009-2010 року. Але дивлячись на ці фото думала, що тут мало що змінилось з часів твоєї служби. Бідність, убогість, «совдепія». Так, морякам не потрібна розкіш, але елементарні зручності часом просто необхідні. Але хлопці цим всім не дуже переймаються, попереду в них ще багато цікавого… Вони нагадують тобі юного матроса Жичковського 22 роки назад? Цікаво чи є на цих фотографіях місця, які ти пам’ятаєш і де ти був. Частина ж велика, але я надіюсь, що щось знайоме ти тут побачив і багато чого згадав…

І ще раз з святом тебе, my sailor! Я тебе чекаю зі «служби» і дуже сумую.

З любов’ю твоя Ю.І.